Іван Карпенко-Карий

понедельник, 3 сентября 2012 г.

П'єса "Сто тисяч"

Сто тисяч — комедія-драма на чотири дії Івана Карпенка-Карого, основною темою якої є сатира на людську жадобу.П'єса була написана у 1888 році. Її тематика знайшла продовження в іншій комедії Карпенка-Карого «Хазяїн».

Головний герой п'єси Герасим Никодимович Калитка, сільський багатій. На початку п'єси він зустрічається з невідомим євреєм, який пропонує йому махінацію - купити 100 тис. фальшивих рублів, заплативши за них тільки п'ять. Він залишає Калитці зразки фальшивих грошей, які начебто неможливо відрізнити від справжніх, для перевірки якості підробки. Калитка сам боїться піти в банк з фальшивими асигнаціями, і вмовляє зробити це свого кума. Тим часом інший єврей, фактор Гершко Маюфес, пропонує Герасиму надійнішу справу — позичити п'ять тисяч рублів поміщику під залогу його земель. Поміщик не зможе повернути гроші, й земля опиниться в руках Калитки. Кумова поїздка до міста вдалася. «Фальшиві» гроші прийняли. Тоді Герасим зважується на махінацію в повному об'ємі, отримавши мішок «грошей». Втім «гроші» виявилися простим папером, і тільки зверху в мішку було кілька пачок із справжніми купюрами. Втративши п'ять тисяч Калитка пробує повіситися, але його врятував копач Бонавентура. Прийшовши до тями обдурений «махінатор» промовляє: «Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря», на чому п'єса завершується. Окрім основної лінії п'єса містить також і побічні, мета яких краще розкриття характеру головного героя. Одна з побічних ліній — кохання сина Калитки Романа з наймичкою Мотрею, одруженню яких перешкоджає батько. Він мріє поріднитися із мільйонером Терентієм Пузирем. Однак, коли Роман відвідав Пузиря, там із ним обійшлися як із челяддю, що вкрай обурило батька. Коли кум повернувся з міста з радісними звістками, Калитка, бажаючи потайки відсвяткувати подію, погоджується на заручини Романа і Мотрі. Лінія копача Бонавентури вводить у комедію протилежність Калитці - мрійника, який присвятив своє життя тому, щоб ураз розбагатіти, знайшовши закопаний скарб. Образ дружини Калитки, працьовитої простої жінки, допомагає показати скупість Герасима — він, наприклад, змушує її ходити 3 версти до церкви пішки, жаліючи коней

П'єса "Хазяїн"

Хазяїн — соціальна комедія Івана Карпенка-Карого, написана в 1900 році. У ній драматург висвітлює явище становлення нової селянської української буржуазії в кінці 19 ст. Автор характеризував п'єсу, як злу сатиру на людську любов до стяжання без жодної іншої мети.

Карпенко-Карий виношував образи сільського мільйонера Терентія Пузиря та його оточення понад 10 років, з часу написання п'єси «Сто тисяч». Роботу над твором він завершив весною 1900 на хуторі Надія, названому так на честь першої дружини, Надії Тарковської. Прообразами головного героя п'єси, Терентія Пузиря, були українські підприємці на зразок Терещенків та Харитоненків, становлення яких відбувалося в умовах розвитку капіталізму в тодішній Російській імперії і на території України, зокрема.

Через образ Терентія Пузиря, вихідця з селян, який швидко розбагатів, скуповуючи землі, Карпенко-Карий проводить основну ідею твору — моральне звиродніння стяжателя, для якого зиск понад все, і який не зупиняється перед жодними аферами, лише б помножити свої статки.

Фінал п'єси водночас гротескний і трагічний — «пузир» лопнув — Терентій Пузир помирає від розриву нирки.

У сатиричній комедії «Хазяїн» Карпенко-Карий не тільки викрив потворні явища капіталістичної дійсності, а й висміяв моральне убозтво глитаїв, які в гонитві за наживою втрачають людську подобу, стають огидними і жалюгідними хижаками. У листі до сина Назара автор так визначив тему цієї комедії: ««Хазяїн» — це зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!»

Хутір Надія

Державний музей-заповідник І. Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія» створений на території садиби, шо належала визначному драматургу, театральному діячеві кінця 19 — початку 20 cт. І.Карпенку-Карому (Тобілевичу).

Садибу закладено в 1871 р. батьком драматурга К.Тобілевичем і названо іменем його дружини Н.Тарковської. Згодом І.Карпенко-Карийобирає садибу постійним місцем проживання.

Спочатку сім'я Тобілевичів вела тут скромне власне господарство. З того часу і збереглися «Батькова хата» та стара чумацька криниця. Після повернення з трирічного політичного заслання, навесні 1887 року Іван Карпович оселяється на хуторі і вирішує перетворити його на мальовничий куточок рідної природи — за його власним висловом «оазис в степу».

На хуторі Надія ним написано 11 п'єс із 18, які увійшли в золотий фонд національної класичної драматургії. Це «Сто тисяч», «Хазяїн», тут же були написані ним історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя» та інші. У садибі у різний час проживали Микола Садовський, Панас Саксаганський, М. Садовська-Барілотті. Тут зустрічалися талановиті митціМ.Заньковецька, М.Кропивницький, М.Старицький та багато інших відомих театральних діячів, письменників, художників. До комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва площею 11 га та ставок. Встановлено пам'ятник-погруддя І. Карпенка-Карого. Нині тут постійно проводяться традиційні театральні свята «Вересневі самоцвіти».

Неподалік хутора, на Карлюжинському кладовищі, похований Іван Карпович, а також члени його родини.

1956 року «Хутір Надія» оголошено державним заповідником-музеєм. Відтоді заклад працює на правах відділу обласного краєзнавчого музею. Його унікальність відзначена багатьма видатними діячами української культури, серед яких Юрій Яновський, Петро Панч, Олесь Гончар, Олександр Корнійчук тощо.

У 1970 році, під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) за участі найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», яке з 1990 року стало Всеукраїнським.

У 1982 році, до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, відновлено будинок драматурга, що був зруйнований 1944 року. Напередодні відзначення 150-річного ювілею драматурга в ньому відкрито нову театрально-літературну і меморіальну експозицію.

У заповіднику-музеї «Хутір Надія» експонується біля 2 тисяч предметів, значна частина з яких передана сім'єю Тобілевичів-Тарковських.

Щорічно «Хутір Надія» відвідують понад 4 тисячі гостей з різних регіонів України та зарубіжжя.

понедельник, 3 сентября 2012 г.

Сюжет до річниці І. Карпенка-Карого